Україно! Ти – моя молитва,
Ти моя розпуко вікова.
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Герої не вмирають… Упродовж всієї багатовікової нашої історії ми можемо побачити величні постаті людей героїчного духу, які, спалахнувши яскравим метеором на небосхилі нашої історії, залишають по собі яскравий слід у серцях справжніх патріотів та служать надійним дороговказом для прийдешніх поколінь. Тож саме про тих, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, хто спить у незнаних і безіменних могилах, про тих, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам'яті та історії, про цвіт нашого народу, про його славних синів і доньок, які у розквіті сил віддали свою молодість і найдорожче – життя, – і повели розмову учні 9-Б класу Стоянівської школи (кл. керівник Дармохвал О.В.) у літературно-музичній композиції «Герої не вмирають», приуроченій пам’яті героїв, полеглих у битві під Крутами.
Багатовікова історія українського народу – насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате спустошливими війнами та чужоземними навалами. Герої не вмирають . І перші слова учні 5-А класу (Анжеліка Казюк, Юля Харків, Віка Бап, Уляна Петрова, Юра Щудло та Ігор Багнюк) присвятили всім гідним нащадкам великих запорожців:
Було колись в Україні - ревіли гармати.
Було колись – запорожці вміли панувати…
Запорізька Січ, козацтво – легендарне минуле українського народу, що століттями протидіяло спробам ворогів поставити український народ на коліна. Яскравою ілюстрацією слів учнів послужило уривок «Битва запорожців» з фільму «Вогнем і мечем». Герої не вмирають Адже продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині.
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили. для правди, для волі!
Пісня «О Україно, о люба ненько» стала не просто яскравим фоном для розповіді учнів 5 – А класу (Таня Ситник, Віка Микитюк, Михайло Іськів, Ігор Трачук) про Січових Стрільців, а й вдалим поясненням квінтесенції їх життя і боротьби.
Герої не вмирають. 29 січня 1918 року в історії України з'явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров'ю, назва якої — Крути! У виступі глядачі мали змогу переглянути фільм «Памятай про Крути!»та прослухатии пісні, присвячені героям Крут: «Ніколи не плач» та «Під Києвом, під Крутами».
Герої не вмирають. На жалобній церемонії 19 березня 1918 року в Києві з нагоди перепоховання на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами лідер Української держави Михайло Грушевський виголосив промову, яку завершив словами: "Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну! Велике щастя згинути так, в боротьбі, а не дезертирами, не нейтральними, не замішаними в юрбі страхополохами, що безплатними пасажирами силкуються прослизнути в нове царство української свободи."
Ці слова стосуються ще одних героїв – вояків Української Повстанської Армії. Це були герої, які і смертю своєю утверджували торжество національної ідеї. Про це говорили учні 6 класу(Юля Багнюк, Віка Заремба, Надя Бик, Віка Бих, Ангелина Харків):
Вони загинули, але перемогли,
Бо віддали життя для перемоги.
Пісня «Гей, у лузі червона калина похилилася» та фрагмент фільму «Залізна сотня» яскраво ілюстрували той героїчний дух українського народу, що зміг створити армію, яка не підкорилась ворогам всіх мастей і дала приклади небувалого стоїцизму тисяч борців за волю.
Герої не вмирають. І, мабуть, саме такий приклад надихав на боротьбу наступні покоління. Заява влади 22 листопада 2013 року про призупинення підготовки до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України:
Ми з протестом пішли, хто ж тоді, як не ми,
Нас в столиці зібралось немало.
І здригнувся Майдан, похитнувся весь клан,
Революція слово сказала.
Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала. Замість того, щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада віддала злочинний наказ застосувати зброю.
Пісня «А я живий, матусенько, живий» у зворушливому виконанні Соломії Кошицької та Діани Алєксєєнко не залишила байдужим нікого серед глядачів. Тисячі поранених і майже сотня людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»
Емоційно-надривно у актовому залі школи звучав Гімн Небесної Сотні «Пливе кача», а на цьому фоні Діана Алєксєєнко та Марія Демчук декламували:
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна Сотня в вирій полетіла…
Герої не вмирають. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на заклик «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту: ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
Доповненням до відео про героїв АТО «Ніхто, крім нас» прозвучали імена двадцяти чотирьох наших односельчан, які призвані до лав Збройних Сил України. Цим учні старались донести до кожного із присутніх у залі: захист Вітчизни – справа кожного, бо ж «ніхто, крім нас, не зробить цю роботу».
Використавши сюжет ТСН про те, як у Запоріжжі бійці 79-ї бригади зустріли з пологового будинку дружину свого загиблого товариша, учні школи (Солдат – Микола Матвійчук, учень 11 класу, ведуча – Таня Шевчук, 7 клас, Дитина – Ростислав Челядин, 5 – А клас) підготували трепетно-зворушливу інсценізацію про зустріч душі загиблого героя із душею свого сина:
На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю…
Вони не вважали себе героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Книжкова виставка «Нема любові понад ту, що окропила кров’ю Крути», яка була оформлена бібліотекарем Дасюк Н.А., слушно доповнювала виступ. Мультимедійне оформлення літературної композиції , яке здійснила вчитель історії Челядин Л.П., та музичний супровід виступу вчителя музичного мистецтва Познанського В.Г. промовляли: «Пам’ятаймо про трагічні сторінки нашої історії, вдумаймось у ті події, молімось за душі загиблих, міркуймо над тим, щоб це ніколи не повторилось!»
Епілогом виступу стала пісня Т. Петриненка «Господи, помилуй нас!»
| 