Персональний сайт вчителя Дармохвал Ольги Володимирівни

Життя переконує, що нині перед школою, особливо сільською, є багато проблем, які насамперед зумовлені змінами в суспільстві: соціальними, політичними, культурними. Суспільство сьогодні стає дедалі інформатизованим, отже, відбувається модернізація освітньої системи, інноваційними зміни в змісті, методах управління. Головним завданням школи є формування творчої, соціально активної , усебічно розвиненої особистості, громадянина – патріота. Ці важливі завдання школа вирішуватиме тим успішніше, чим міцніші зв’язки матиме з сім’єю; адже сім’я і школа – найважливіші соціальні інститути, які несуть відповідальність за навчання та виховання дітей. Підкреслюється це в законодавчих документах, зокрема таких: Закон України «Про загальну середню освіту», Національні доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

В "Концепції національного виховання” одним із провідних напрямів

виступає родинне виховання: "Родинне національне виховання-природне,

провідне виховання; батьки – головні  вихователі протягом усього життя

дитини". І далі вказується пріоритетність цінностей родинного виховання:

"Родинне виховання - перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка

національного виховання. В попередні десятиліття родинне виховання було

занедбане і трактувалося багато в чому не хибних моральний,  ідейних

засадах, В епоху національного відродження батьки залучають дітей до

традицій, звичаїв, реалізують у вихованні ідеї і засоби етнопедагогіки. Мати і батько є головними, природними вихователями. Святий обов’язок

батьків, переданий їм у спадок від дідів і прадідів, - бути національно

свідомими, палкими патріотами і стійкими громадянами України.

 Родина плекає морально-ідейні,  духовні цінності, пов’язані з базовими

поняттями – рід, родичі, родовід, родина, людство, народ.

Від роду до народу, від родини  до нації  - такий природний шлях

розвитку кожної дитині, який реалізує сім’я”.

У Державній національній програмі "Освіта. ХХІ століття” підкреслюється: "В основу національного  виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це - основа, передумова підвищення активності навчання та виховання".

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини в планетарному відношенні, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім’ї, визначила спільну для всіх країн тему співробітництва "Всі ми - одна родина" яка своїм змістом і суттю

відображає взаємозв’язок основного  осередку суспільства і вселюдської

родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що " починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини",

підкресливши ним величезне значення сім’ї і родини у фізичному і

духовному становленні особистості.

         З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю і

родину як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок

батьків. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо сказати, що поруч з

божественним культом землі, води, хліба, в свідомості нашого народу

віками живе культ роду, сім’ї, що успадковується з покоління в покоління:

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського

суспільства, яка акумулює ва собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я

завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих

національних ідеалів. Для прикладу деякі золоті перлини народного

мудрості, в яких закарбовано погляд попередніх поколінь, поціновано

значення сім’ї у житті суспільства: "Яка вода, такий млин, який батько,

такий син”, "Які мамка й татко, таке й дитятко”.

         Родина – найбільша вихователька підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує, тут проходить її громадянське становлення. Формується світогляд,

естетичні смаки, мораль,відношення до праці. Вказуючи на винятково

важливу роль родини у становленні особистості, відомий американський психолог Франц Александер писав: "Антропологія доказала, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують в даній культурі. Те, що німця робить німцем. Американця – американцем. Японця – японцем. Це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини”. Нам залишається тільки доповнити, що те, що українця робить українцем, це

складний вплив тих рис, які відрізняють українську родину від інших

національних родин.

         Народна мудрість говорить: "якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей”.

         В українській родині батьків і дітей здавна об'єднували віра, книжка, пісня, почуття обов'язку перед Вітчизною.

Українську родину характеризували такі чесноти (і вона їх передавала

своїм спадкоємцям з покоління в покоління), як товариськість,

побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізоване

буття кожної особистості, взаємодопомога, спільний обробіток землі,

піклування про довкілля. Кожна родина вважала за честь виховати патріота

рідної землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога.

Високу оцінку родинному вихований надає Т.Шевченко. У трудовій сім’ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими.

Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший й

найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання,

місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови

народних звичаїв і традицій.

Родинне виховання на його думку, має грунтуватися на національному

єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. "Виховання

народу мусить вирости з традицій - зазначав поет, - з культурного стану

того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше се

буде даремна трата часу й сил".

В своїм оповіданні "В кузні" Іван Франка так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: "І певно, в ту пору ніхто з них не думав,

то та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій

лишаться живими і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини,

що босий, в одній сорочці сидів в куті коле огнища, і якого дбайливий

батько час від часу просив відступити від скачучих іскор. На дні моїх

споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Се вогонь у

кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою

душу на далеку мандрівку життя. І досі він не погас".

Дуже прихильно ставилась до родинного виховання Леся Українка: «Лише сім'я, за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а

особливо виховання. Лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім'ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей – такі основні принципи родинного виховання.

Відомий педагог К. Ушинський не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов'язок кожного з них. Найпершим обов’язком громадянина і батька сім'ї є виховання громадян, корисних для суспільства.

Провідним методом родинного виховання Русова вважає гідний для

наслідування приклад батьків, родичів, дорослих і всіх тих, з ким

спілкується дитина. Через те, вважає вона, треба, щоб діти в своєму

оточенні бачили якнайбільше добра і краси.

Відомий педагог сучасності М.Г. Стельмахович, один із теоретиків

українського родинного виховання, серед усіх напрямів виховання

наголошував саме на колосальний потенціал родинного:

"Традиційна українське родинне виховання - це історично сформована,

відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у

середовищі українців педагогічна система поглядів. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої

родинно-побутової культури, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків та народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця".

Звертаючись до батьків, Сухомлинський нагадував: "Якщо ви хочете стати неповторною , особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - необов’язково бути видатним письменником чи вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою

неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян,

хороших трудівників.  Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти - це щастя, створене вашою працею".

У результаті змін, що відбулись у суспільстві, назріла необхідність переоцінити існуючі десятиліттями уявлення про функції освіти та виховання, взаємодії школи й родини.

Родина - це суспільний інститут, де відбувається соціалізація дитини, де засвоюються загальнолюдські норми, цінності у процесі взаємин з іншими людьми, формуються перші стійкі враження про навколишній світ. З родиною людина нероздільна все життя, міняється тільки її роль. Багато вчених стверджують, що за всіх часів і в усіх народів соціалізація дітей була єдиною специфічною функцією родини, а інші функції (економічні, підтримка добробуту тощо) є другорядними. Родина не тільки закладає основи формування особистості, а й забезпечує найважливіші умови її розвитку.

Не применшуючи значущості громадських інститутів виховання, треба визнати, що людство не створило іншої ланки у виховній системі, що за силою емоційно-морального впливу на зростаючу людину відповідала б сімейному.

Сімейне виховання має ряд переваг і засноване:

·        на авторитеті батьків;

·        воно індивідуальне, впливає безпосередньо на конкретну особистість;

·        любов до батьків забезпечує всю повноту почуттів дитини, діти в неблагополучних, неповних родинах і сироти страждають від нестачі тепла й уваги;

·        родина як соціальна мікрогрупа передає різнобічний соціальний досвід підростаючому поколінню, є найважливішою сходиною соціалізації особистості.

Підвищення ролі родини у вихованні значною мірою залежить від школи, характеру її відносин із дітьми та їхніми батьками. Адже багато років протягом усього терміну їхнього навчання спільні зусилля вчителів і батьків спрямовані на створення повноцінної та гармонійно розвиненої особистості. Їхня взаємодія здійснюється в найбільш важливі для дитини та підлітка роки, коли закладаються основи формування особистості. Школа як суспільний інститут не може замінити родину, вирішити багато її соціально-економічних і матеріальних проблем, вона покликана піднімати виховний потенціал, авторитет родини за допомогою організації продуктивних взаємин із батьками своїх учнів.

Основа взаємодії «родина-школа» в нашому навчальному закладі визначається такими напрямами:

підвищення педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання дітей у школі;

консультування батьків із питань виховання психологами школи;

узгодження виховних педагогічних дій педагогів і батьків;

організація соціально-педагогічної допомоги родині;

спільне вироблення найбільш адекватних напрямів удосконалювання виховання підростаючого покоління.

Підвищення виховного потенціалу родини, педагогічної культури батьків можливе за умови позитивно спрямованої взаємодії родини та школи. Така взаємодія припускає рівноправні позиції педагогів і батьків у вихованні, розвитку особистості дитини.

Однак треба визнати, що в питанні взаємодії родини та школи зустрічається така думка: батьки - це «помічники», «підсобна сила» при школі. Таким чином, родині приділяється роль об'єкта педагогічного впливу, а школі - роль домінанти. Реально ж взаємодія припускає, що і школа, і родина - рівноправні суб'єкти соціального виховання дітей. При зменшенні значущості одного з них неминуче зростає роль іншого, і рівноправність сторін порушується.

Більш ефективною буде взаємодія, в якій кожна зі сторін є й об'єктом, і суб'єктом одночасно. Повноцінна взаємодія ґрунтується на таких критеріях, як: доброзичливість, такт, повага, довіра, оптимізм, відвертість.

Визначену роль відіграють взаємозалежність і взаєморозуміння, оскільки успіх одного із суб'єктів взаємодії обумовлений зусиллями, діями іншого.

Природно, і школа, і родина прагнуть досягнення повноцінної взаємодії. Але нерідкі ще випадки прояву з боку педагогів безтактності, нетерпимості, домінування, нерозуміння у спілкуванні з дітьми та їхніми батьками. У свою чергу, багато батьків не зовсім чітко усвідомлюють свою громадянську й особисту відповідальність за розвиток, виховання та навчання своїх дітей. Є такі батьки, які вважають своїм обов'язком забезпечити дітей матеріально, а виховання покладають на педагогів.

Та тільки спільними зусиллями, доповнюючи та підтримуючи одне одного, родина та школа можуть досягти бажаних результатів. І в батьків, і в педагогів мета одна - благо дітей, їх повноцінний і гармонійний розвиток. Адже  кожен з нас знає одне важливе правило, що школа і сім’я — це дві інституції, які навчають дитину жити в суспільстві, роблять її життя цікавим, щасливим, успішним, повноцінним, готують її до самостійного життя. Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з учителями володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх на практиці.

 У родинному вихованні батьки і педагоги як партнери взаємодоповнюють одне одного, співпрацюють, намагаються скоригувати недоліки, прорахунки у вихованні. Співпраця - це взаємна довіра, повага і доброзичливість. Педагоги допомагають родинам не лише у випадках, коли батьки відчувають труднощі й потребують кваліфікованих порад. Вони підтримують доброзичливі стосунки з учнями та їхніми батьками при постійному спілкуванні. Сім’я і школа є системами, що об'єднують адміністрацію, педагогів, учнів та батьків.

 Об'єднання зусиль педагогічного колективу і батьків – головний принцип у розвитку дитини як особистості. Школа була, є і залишиться одним з найважливіших соціальних інститутів, які забезпечують навчальний процес і взаємодію дитини, батьків та соціуму. Для формування співпраці між дорослими і дітьми в загальноосвітньому навчальному закладі важливо представляти колектив як єдине ціле, як велику родину, яка гуртується і цікаво живе лише в тому випадку, якщо організована спільна діяльність педагогів, дітей, батьків.

Обов’язково постійно цікавтесь розвитком, навчанням і поведінкою ваших дітей. Для цього відвідуйте заняття, батьківські збори, зустрічайтесь із класним керівником і вчителями школи.

 Сприяйте тому, щоб дитина сформувала в собі активну життєву позицію: брала участь у всіх класних, шкільних заходах, концертах, щоб не боялася декламувавти, співати, танцювати, виконувала б сумлінно шкільні доручення. Для цього необхідно бути в курсі шкільного життя, цікавитися планами дитини щоденно, допомагати готуватися до уроків, підтримувати в дитині впевненість і сміливість.

Шановні батьки, пам’ятайте, доля дитини – у ваших руках. Здавна прославляють митців за їх чудові витвори мистецтва, а батьків – за добре виховання дітей. Бо безсмертя народу - в дітях. Не випадково кажуть: "Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і від пожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилки у їх вихованні".